ЧОГО НАЙБІЛЬШЕ ПОТРЕБУЄ ДОШКІЛЬНИК?

«Якщо діти живуть в приязні, вони вчаться

розуміти, що наш світ прекрасний».
 

         Загальновідомо: дошкільний вік є періодом інтенсивного психічного і фізичного розвитку. Саме в цьому віці відбуваються прогресивні зміни в усіх сферах, починаючи від удосконалення психофізіологічних функцій і закінчуючи виникненням складних особистісних новоутворень. Зазвичай образ дитинства малюють через звичні характеристики: розвиток мовлення, сенсомоторику, пізнавальні процеси, соціальні вміння. Але динаміку розвитку особистості неможливо уявити без становлення її потреб, мотивів, спрямованості. Для цього звернімося до піраміди потреб, запропонованої А. Маслоу.

           Що ж запропонував Маслоу? Всі потреби людини організовані в ієрархічну систему приорітету, або домінування: ті, що розташовані знизу, повинні бути задоволеними, більш менш до того, як індивід зрозуміє наявність потреб більш високого порядку. Так, найсильнішими і невідкладними вважаються фізіологічні потреби (в їжі, воді, кисні, фізичній активності, захисту від екстремальних температур і в сенсорній стимуляції). Незадоволеність фізіологічного рівня викликає у дитини негативні емоції – від тихого плачу до голосного крику.

         Фізіологічні потреби надзвичайно важливі для дошкільного дитинства. Дивує їх високий темп показників – ні один наступний віковий період не дає таких високих досягнень в фізичному розвитку, скільки випадає на період від раннього дитинства до молодшого шкільного віку. Дуже важливим є зв'язок між здоров’ям дитини і її фізичним та нервово-психічним розвитком. 

         Однак не все так просто. Навіть повністю реалізовані умови оптимального фізичного розвитку дитини не забезпечують плавного, безконфліктного руху по життю. На період дошкільного дитинства припадає декілька критичних періодів – 1 рік, 2 роки, 3 роки, 6-7 років. Кризи ці, так чи інакше, пов’язані зі зміною Я-концепції дитини, усвідомлення нового рівня її потреб, підводять вже до ІІ сходинки потреб – в безпеці і захисті, в організації стабільності, в законі та порядку, передбачуваності подій, в свободі від таких погроз як хвороба, страх і хаос. Саме діти раннього дошкільного віку відчувають тривогу, яка переходить в афекти, якщо раптом змінюється обстановка. Доказом тому є труднощі адаптації під час приходу до дошкільного закладу, до школи. В таких випадках певним гарантом задоволення потреб в безпеці є сім’я і дошкільний заклад: певний режим і порядок.

         Якщо в оточенні дитини відсутні режим і дисципліна, вона, не відчуваючи себе захищеною від зовнішнього середовища, починає шукати більш стабільну життєву територію (з дитячого садка прагне додому і, навпаки, з дому рветься до бабусі). Якщо батьки нічим не обмежують малюка, то він росте поза «маяками» стабільності, без позитивної залежності від зовнішнього середовища. Сварки дорослих, фізичні образи, розлучення – це ті фактори, які порушують необхідне для дитини відчуття безпеки, так як оточення в його розумінні стає непередбачуваним, ненадійним. Звідси і некерованість в поведінці, імпульсивність, гіперактивність, злість, тривожність. Можуть з’явитися: енурез, нічні страхи, труднощі у взаємодії з іншими дітьми, заїкання. Відчуття благополуччя і безпеки залежить від довкілля, від допомоги дорослих і мінімальної можливості самозахисту.

Спостереження показують:емоційний комфорт дитини напряму пов'язаний з потребою відчувати любов і прийняття її оточенням – не тільки близькими дорослими, а й однолітками. Дитинство – період активного розквіту людини що росте, її особистісного «достигання» перебігає при безпосередній взаємодії з дорослими (батьками, вихователями тощо). В цьому процесі «стикуються» важливі індивідуальні і соціальні установки дитини, серед яких приорітетною є потреба у визнанні й любові як прояв утвердження себе серед оточення. Дорослий в цьому соціальному просторі є особистісно значущою людиною, так як може задовольнити її потреби.

         Для дитини 4-х років важливо підтримувати спілкування з допомогою питань, відповіді на які очевидні. Однак часом в питаннях проявляється і бажання отримати нову інформацію, інтерес до пізнання. Запитання і повідомлення для дитини 4-5 років спрямовані вже на виявлення і демонстрацію зв’язків між предметами і явищами. Для старших дошкільників важливим є не просто доброзичлива увага дорослого і співпраця їм важлива повага зі сторони і взаєморозуміння. 

         Однак для вирішення специфічних задач, які дитина не хоче або не може розв’язати з дорослим, потрібний й особистісно значущий ровесник. Чим старшою стає дитина, тим важливішою стає соціалізація, тобто оволодіння певними нормами і правилами поведінки. І це значить, що дошкільник починає засвоювати наступний рівень піраміди за Маслоу - повага й самоповага. Виникає прагнення до визнання й прийняття з боку людей, що його оточують. З цієї якості при нормальному вихованні виростає потреба в досягненні успіхів, цілеспрямованість, почуття впевненості в собі, самостійність. Ось чому так важливо пам’ятати, що негативний досвід в ряді випадків не спонукає, а відвертає дитину від прагнення затвердити себе в світі людських відносин. Більш того, цей факт може призвести до виникнення захисних механізмів – «стіни» між дитиною і світом людей. В той же час конструктивне спілкування з дорослими і однолітками дає їй можливість усвідомити своє Я, так як відбувається становлення Я-концепції. При сприятливих умовах виховання – доброзичливому ставленні дорослих і однолітків забезпечується потреба дитини у визнанні, схваленні, позитивній оцінці.

         З кожним роком, зростаючи, дошкільник стає все більш самостійним, незалежним від дорослих – збагачується його соціальний досвід, ускладнюються взаємовідносини з довкіллям. Це дозволяє йому повніше усвідомлювати себе, свої переваги і недоліки. В 5 років малюк може оцінити свій вчинок – з точки зору його наслідків – на адресу іншої людини і самої себе. Йому вже зрозумілий сенс розмірковування: «Якщо я зроблю погано іншому, буде сумно і неприємно йому і мені; якщо я вчиню добре – нам обом буде радісно». У дитини складаються інтереси і ціннісні орієнтації, переваги певних видів діяльності і способів поведінки, характерні для хлопчиків і дівчаток (наприклад, дівчатка граються ляльками, а хлопчики машинками, тощо).

 Процесу особистісного усвідомлення сприяють як оцінка зі сторони, так і самооцінка. Протягом дошкільного дитинства самооцінка, самооцінювання стає більш повним, детальним, розгорнутим. Тепер дитина спроможна усвідомлювати себе, свій стан серед дорослих і однолітків, ставлення до себе оточуючих людей («мене люблять: граються зі мною, діють іграшки, пригощають»). В старшому дошкільному віці вона все частіше оцінює свої особистісні якості, усвідомлювати, диференціювати емоційний стан. Зростає самостійність і критичність оцінки і самооцінки. Дитина перш за все звертає увагу на ті якості й особливості поведінки, які частіше за все оцінюють люди, які її оточують й від яких залежить його становище в групі. Малюк оцінює перш за все інших, а не себе. Формується потреба в самоактуалізації, тобто бути  в злагоді із самим собою , бути в гармонії із самим собою.

         Як правило, самооцінка дошкільника завищена, це своєрідний механізм особистісного захисту в тих випадках, коли його з кимось порівнюють. Дуже важливо розуміти: дитині 3-5 років необхідне схвалення, позитивна оцінка дорослого. Обговорюючи поведінку дитини, доцільно оцінювати не її особистість в цілому ( хороший , добрий, ледачий), а конкретні дії та вчинки, порівнювати досягнення та вчинки з його власними успіхами й невдачами, а не з досягненнями інших.

         Сенс в тому, що, якщо дитина виховується в безпечній, дружній, турботливій атмосфері, вона прагне стати настільки хорошою, наскільки дозволяють її здібності, природа.