Дитина – це посудина для маминої любові. Якщо малюк наповнений нею - він щасливий, нормально розвивається. Недолюблене дитя погано поводиться, стає неслухняним, може почати заїкатися, мочитися в ліжко; отримавши травму, підхопивши інфекцію, одужує повільно і погано. Але варто мамі наповнити його своєю любов'ю, і одужання йде набагато успішніше. Але як передати маляті свою любов? Як знайти ту золоту середину, без тривог, без крайнощів, коли і мама, і дитина почувають себе добре?

Психологи виділяють чотири типи мам:

Тривожна мама - їй завжди щось здається. Навіть якщо для малюка не існує жодної загрози, вона вся у тривогах. Їй здається, що без неї  дитині ніяк не обійтися. Вона метушиться, її поведінку важко передбачити.

Тужлива мама - їй ніколи нічого не подобається: ні її статус у суспільстві, ні становище в сім'ї, ні стосунки з чоловіком. Дитина для неї обуза. Вона нервова і дратівлива, їй страшно потрапляти "під руку".

Впевнена у собі, владна мама - це та, яка, швидше за все, ще до народження дитини намітила план її виховання і нізащо від нього не відступить. Вона нав'язує свої вимоги, ігнорує думку дитини, а дитячий бунт завжди карає. Одне слово, вона "завжди права".

Спокійна, врівноважена мама сприймає свою дитину такою, якою вона є. Вона все знає про свого малюка і вчасно приходить йому на допомогу. Вона уважна до найменших подробиць життя дитини, врівноважена, висуває реальні вимоги до дитини.

Дорогі мами, "приміряйте" на себе ці визначення і будьте при цьому якомога об'єктивнішими. І якщо ви побачили себе не в дуже привабливому світлі, подумайте, що можна змінити у ваших стосунках з дитиною. Адже стиль вашого спілкування позначається на здоров'ї дитини і формує її характер.
 

Робіть!

• Втішайте свою дитину.
• Прибираючи чи готуючи їжу, щось наспівуйте.

• Коли дитина з вами розмовляє, слухайте співчутливо й уважно.
• Визначте чіткі та тверді умови для дитини.
• Не скупіться на  винагороду — похвалу чи поцілунок.
• Не втрачайте почуття гумору.
• Проблеми «батьків і дітей» немає там, де дружать і мають спільні заняття.
   

Не робіть!

• Не перебивайте дитину, не говоріть, що ви вже все зрозуміли, не відвертайтесь, поки малюк не закінчить розповідати.
• Не примушуйте дитину робити те, до чого вона не готова. Не вимагайте одразу дуже багато.
• Не слід постійно виправляти дитину, повторюючи: «Не так! Перероби!».
• Не треба піддавати критиці дитину навіть сам на сам, тим більше не слід цього робити при інших людях.
• Не треба встановлювати для дитини дуже багато правил: вона перестане звертати на них увагу.
• Не перестарайтесь, створюючи дитині дуже багато стимулів або вражень.
• Не виявляйте надмірного занепокоєння з приводу кожної зміни в дитині: невеликого руху вперед або, навпаки, деякого регресу.