Причини аномальної поведінки сучасних дошкільнят - Поради практичного психолога - Батьківський порадник

ПРИЧИНИ АНОМАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ СУЧАСНИХ ДОШКІЛЬНЯТ

До терміна агресивний підліток ми вже звикли, в усякому разі сьогодні цим нікого не здивувати. Але що відбувається з нашими любими малятами? Щороку невблаганно зростає кількість дітей із синдромами гіперактивності, дефіциту уваги, депресивними проявами та іншими поставленими чи поки що непоставленими діагнозами. Педагоги дуже стурбовані норовливістю, некерованістю та агресивністю багатьох сучасних дошкільнят. Така проблема розвитку малюків у бік аномальної поведінки не може не позначитися на організованості, здатності до навчання й соціалізації дитини, зокрема й у процесі підготовки її до школи.

Видиме погіршення поведінки дітей дошкільного віку мало б дати поштовх до пошуку нових методів спільної з батьками виховної роботи. Та, на жаль, кризовим є те, що сучасні тата й мами не помічають, не усвідомлюють або не хочуть бачити аномальності поведінки дитини і важливості своєчасної корекції. На головному місці у них розвиток інтелекту обожнюваного чада. Чому сучасні діти такі? З яких причин і в якому віці розвивається аномальна поведінка? Що робити для формування та розвитку маленької особистості? Ці питання турбують уважних, вдумливих педагогів та батьків. Спробуймо поміркувати разом.

Для початку зосередимося на дитині з нормальним розвитком, чия поведінка не викликає тривоги, поки вона зайнята вільною, нерегламентованою дорослими діяльністю. Доки на її шляху не трапляються перешкоди або чиєсь небажане втручання, її поведінка умовно нормальна. Але тільки-но малюк стає перед необхідністю виконувати певні правила, розв’язувати організаційні, пізнавальні чи інші завдання, його реакція не завжди буває адекватною. Дитина стає некерованою, агресивною, інколи навіть доходить до самоагресії та проявів афекту. Іншими словами, поведінка з нормальної переходить у категорію аномальної, тобто становить небезпеку для самої дитини та/або тих, хто її оточує. Поведінка вважатиметься тим «ненормальнішою», чим більшу небезпеку вона становить.
Аномальна поведінка дитини, яка нормально розвивається, не є наслідком організації освітньо-виховного процесу дошкільного закладу. Приходячи до дитсадка, дитина демонструє модель поведінки, прищеплену їй від народження. Давайте спробуємо розглянути етапи формування особистості на різних вікових етапах.

Від 0 до 18 місяців

Саме батьки формують у своїй дитині задатки впевненості, оптимізму, довіри до інших, задовольняючи базові фізіологічні потреби організму немовляти. У цьому віці формується прагнення до життя.

Якщо на цьому етапі життя навколо дитини панують хаос, сумбур, неорганізованість, а стосунки між близькими людьми мають напружений відтінок, це може стати ґрунтом для формування страхів, образ. Світ сприймається дитиною як небезпечний, ворожий, непередбачуваний. Формується тривожна особистість. Розвивається вразливість, лякливість, нерішучість, душевна слабкість.

Від 1 року 6 місяців до 3 років

У цьому віці дитина робить перші кроки до самостійності, вона починає пізнавати себе та свої сили. Тож дорослий має виховувати у малого впевненість в собі, вміння справлятися з невдачами, приймати батьківські вимоги і межі дозволеного без відкидання, підозр і образ, не втрачаючи при цьому почуття власної незалежності. Автономія, почуття самостійності і незалежності формують сильну особистість.

Якщо близькі люди (батьки, бабусі, няні) дратуються, коли дитина намагається зробити сама те, що їй під силу, у неї формуються почуття сорому, сумніву й невпевненості в собі.

Пригнічення дорослими самостійності дитини зумовлює появу в неї почуття сорому, невпевненості, протесту й небажання щось робити. У зрілому віці людина матиме труднощі із самооцінкою та вірою у власні сили.

Від 3 до 5 років

Для цього віку характерний розвиток ініціативи в дослідженні навколишнього світу. Дитина з розвиненим почуттям незалежності прагне досліджувати й випробувати власні сили. Вона потребу запевнень, що її допомога потрібна. Саме на цьому етапі розвитку за правильної поведінки дорослих дитина здатна навчитися контролювати і стримувати свої імпульси ревнощів та люті.

Жорстоке поводження дорослих призводить до формування почуття провини, що сковує дитину. Навпаки, вседозволеність породжує безконтрольні прояви сильних негативних емоцій. Тож тільки мудра поведінка батьків і педагогів сприяє гармонійному становленню особистості. Зазнавши невдач на цьому етапі, людина зростає схильною до депресій, самознищення.

ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ АНОМАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ
Ми розуміємо, наскільки великий вплив на формування поведінки має сім’я, головне завдання якої – формування моделей поведінки дитини віком від 0 до 6 років у різних ситуаціях. Діти зі значними проблемами у розвитку (діти інваліди, з особливими потребами), які виростають у розумному, благополучному соціумі, демонструють більш адекватну поведінку, ніж здорові діти, які не дістали належного виховання.

У чому ж причина такого парадоксу? Жорстка конкуренція людських ресурсів і можливостей формує невротизоване суспільство. Сьогоднішні батьки – це діти 80-90-х років, які орієнтовані на кар’єру і достаток. А малюк потребує зупинки та умиротворення. Він хоче бачити рідних урівноваженими й радісними. Йому потрібна мама, яка проводить з ним багато часу, знайомить з природою, читає книжки, з якою б вони разом дивилися на зорі, мріяли, фантазували… але ж це, на жаль, мало хто усвідомлює. І замість необхідного спілкування малюк отримує величезний екран з дитячими програмами (таку собі інтелектуальну няню, який стимулює кору головного мозку, роблячи дитину залежною від цього світлозвукового процесу. А спробуйте вимкнути! Ось вам і перший маніфест аномальної поведінки. А якщо відразу знову увімкнути, ну бодай на 5 хвилин, щоб заспокоїлася, - закріплюється навичка вередування.

Це – загальна картина. Спробуємо перейти до деталей..

Сьогодні близько 75-80% дітей народжуються з ознаками функціональної незрілості нервової системи. Про це заявляють як вітчизняні, так і зарубіжні лікарі та вчені. Проявляється це у надмірній активності дитини до 3-4 місяців. Далі дитина розвивається як вундеркінд: швидкий, з 2 років вміє завантажити комп’ютер та ввімкнути будь-яку гру. При цьому часто проявляється негативна поведінка. Чому так?

Давайте розглянемо ось такий приклад. Коли в оселі ввімкнені всі електроприлади, як працює лічильник? Ми всі чудово розуміємо: проводка такого навантаження довго не витримає, треба щось вимкнути. А з дитиною поводимося навпаки. Ми її навантажуємо, а вона, розумниця, з усім справляється. Та з її гіперактивністю по алейках би гуляти та природою милуватися! Так і зриваємо малюкові його й без того слабеньку нервову систему. А в результаті, з будь-якого приводу – істерика.

Процес саморегуляції дитини формується, проявляється у вільній ігровій діяльності. У цьому разі відпрацьовуються моделі поведінки, наближені до реальних. Як же навчиться спілкуватися й регулювати свою поведінку дитини, яка весь час просиджує перед комп’ютером або телевізором?

ВИСНОВОК. Формуванню, дозріванню, розвитку нервової системи дошкільника протипоказані перевантаження, стреси, високий темп життя та інтелектуальні марш-кидки. Найефективніші техніки впливу в цьому віці – спілкування та виховання. Спокійний, сприятливий соціум – найкращий препарат для нервової системи малюка.

Хто із сучасних молодих батьків знає про «лікувальний режим дня»?А це ж обов’язково – лягати спати о 21 – й годині, прокидатися не пізніше 7.30-8.00 . Їжа здорова, домашня, а не чіпси, цукерки, булочки… і дозволено, не більше, як 15-40 хв на день, залежно від віку дошкільника, проведення часу перед комп’ютером або телевізором. Старше поколінна назве цей графік звичайним режимом дня. Здавалося б, так і є, але для сучасного дошкільника з його гіперактивністю та істериками, це вже буде лікування, причому набагато ефективніше за прийом заспокійливих препаратів. Правильний добовий цикл сну та неспання відіграє дуже важливу роль у виробленні гормону мелатоніну (нейротропної речовини, що виробляється власним організмом). Цей гормон, який визначає стан душі, забезпечує глибокий міцний сон, мобілізує адаптаційні резерви організму, значно зміцнює імунну систему.

ВИСНОВОК. Кладіть дітей вчасно спати, і ви помітите позитивні зміни у їхній поведінці, бо для малюка це важливіше за прийом будь-яких препаратів.

Правильну поведінку дорослого, особливо в складних ситуаціях, можна розглядати як приклад емоційно-вольової регуляції. Якщо дитина погано бачить, ми поліпшуємо якість її життя за допомогою окулярів. Якщо в малюка проблеми зі слухом – ми розв’язуємо їх, скориставшись слуховим апаратом. Чому ж, коли в сина чи доньки не працюють саморегуляція та контроль поведінки, ми їх караємо? Наше покарання часто спричинене власним роздратуванням (коментар не потрібний). Такою реакцією ми ще більше ускладнюємо проблему, закріплюючи в дитині негативи: від порушення комунікативних навичок, аномальної поведінки та асоціальної поведінки. Ідеться про дитину, яка мала усі підстави бути в нормі. Правильна емоційно-вольова поведінка дорослого – царина лікувальної педагогіки.

ВИСНОВОК: Правильна, лікувальна поведінка дорослих, що оточують дитину (у дитячому садку, сім’ї), яка ґрунтується на дотриманні елементарних принципів педагогіки, і є третім препаратом для оздоровлення психіки. Приймайте і будьте здрові!

За матеріалами журналу «Дошкільне виховання» (№6, 2013)